Поїздка почалась о 6 ранку. Всьо було ніштяк, чисте небо, з’являлося яскраве сонечко.

Але проїхавши 2 години нам на телефон прийшла чудова смс від  Камаза  ( чувак , в мене халепа, тіп який мав мене з мотом везти до кордону злився кудись). Звичайно ми всі афігелі, вот тут і постало питання – їхати назад чи все ж таки до кордону? як виявилось правильний варіант – їдемо до кордону!. Дорога була тяжкою , більше 100 їхати було неможливо а місцями взагалі швидкість падала менше чим у пішохода

6 годин по нашим “класним автобанам” далися в знаки , коли приїхали до кордону то були як вижатий лимон. Потім ще 4 години чекали Камаза. Йому було краще за всіх!!! Його довезли до кордону, а далі, під проливним дощем він штовхав мот від одного поста до другого(2,5 км). Нарешті,під пісню We are the champions, на горизонті ми  побачили Камаза і за декілька хвилин мот вже грузився на прицеп.

І довга дорога додому. Це щось надзвичайне ,гружона машина під зав’язку,  ще й прицеп з мотом- це справжній подвиг для ходовки.

Десь  в 11 вечора ми приїхали у Львів вот і накінець то мот вернувся  на Батьківщину!!!

На завершення невеличка історія того мота.

Той мот спочатку був у Рулі який працював у Рекса, потім його купив Ілля (Вампір),  пізніше він продав його Камазу і він його забрав до Білорусі де і успішно втикнув мотор, але найшовся добрий самаритянин який купив його і доставив додому на реставрацію.

Ось такій то кругообіг мототехніки у Львові. Тікай хоч в Білорусь, все одно вернешся додому)))