У лютому цього року моя котейка під іменем ЖАЖА (нарекли в честь бота) випала з підвіконника і пропала. Більшість людей говорили мені що я її вже не знайду. А подекуди великим котолюбам вистачало завзяття для спроб та пропозицій заміни втрати сурогатним комочком шерсті.

Блін вже стільки усього сталось за цей довгий період що я вже забув що в мене колись дома був кіт =( Розпиваючи спиртне із своїм колегою у свому дворі, розводячи балачки про політоту і екзестенціальність буття.

Неочікувано, несподівано, приголомшливо відбувається неймовірне – перед мною повстала моя котяра.   А чи то справді вона ? Можливо знову мені примарилась саме вона. Котів з окрасою типу “Корівка” дуже багато. Окликнув її , невідома чорно-біла кішка підняла хвіст почала м’явкотіти наближаючись до нас плавно скидаючи із себе покривало темряви.

За декілька секунд на мою радість і одночасне розчарування а можливо схвалення повстало усе Котяче Сімейство.

Мама Жажа, її клон котрий бігав коло неї хвостиком, Сором’язливий та боязкий Чумазик, закривав фалангу такий самий чорний Тато-Факер.

Накормивши усіх Жріскасом пофотографував усіх напам’ять або як доказ так і не розумію чого.

У кінці Жажа таки прийшла до рук і замурчала як колись але через декотрий час знову почала рватись до своєї малечі.

Наразі котяру забрати до дому в мене рука не підніметься , можливо іншим разом а можливо ніколи.